Рецензии на книги — Ольга Фреймут

такая двойственность ощущений... вроде бы все так просто написано, но... надменность - вот о чем я думала, читая слова самого известного ревизора Украины. кажется, будто о количества упоминаний брендов одежды/обуви книга станет значимее для читателя. увы, со мной это не произошло. кажется, будто автор пытается поднять оценку самой себе, зарываясь в названия лейблов. будто Ольга надеется, что ее будут больше любить, если одета она будет в Кензо или Шанель. у меня лично это вызывает жалость.

отношение к мужчинам, высказывания о них тоже вызывают недоумение и - опять же - жалость к тому, что молодая женщина настолько опустошена (или, наоборот, переполнена?), настолько не верит в мужчин, желая все контролировать, боясь открыть сердце кому-то. забросайте меня камнями, если считаете, что я…

цей щоденник - мій печворк з клаптиків тексту, не зовсім зручних для читання. сюжет не завжди владарює. іноді одна секунда, занурена в емоцію, як полуниця у шоколадний фондю, має більшу концентрацію щастя, аніж сталева логіка життя за сюжетом.

эта книга, и правда, очень похожа на уютное печворк-одеялко. у оли получился такой себе микс путеводителя, мемуаров и заметок в стиле "як бути стильною кицею-панянкою". книга о женственности, амбициозности и одиночестве. экскурсия по западноукраинским городам и по воспоминаниям ольги фреймут. истории из жизни - по крупинкам, по кофейным зернышкам.

мне понравилось, как оля пишет. прямо зачиталась родным украинским. и с юмором у нее порядок. но... иногда все так поэтично, что тебя вырывает из реальности и уносит в какой-то волшебный мир грез, а…

Так приятно было провести время в компании Оли Фреймут! Читаешь, слышишь в голове её голос и понимаешь, что книгу полностью она писала сама (а не как многие знаменитости, воспользовалась услугами литературного раба). Отдельно за это поклон :) Воспоминания об этапах её жизни, привязанные к определенным местам. Понятно, что именно западную Украину Фреймут захотела осветить в первой своей книге, ведь она там родилась и эта местность ей ближе всего. Хочется увидеть продолжение, своеобразные путеводители по остальным регионам нашей любимой страны, приправленные историями из жизни знаменитой женщины и просто хорошего человека :)

Я в полном восторге от Ольги и в полном разочаровании от этой книги. Слишком много надменности, снобизма, глупых сравнений, пренебрежения... Я рассчитывала, что это будет на самом деле такой себе дневник с описанием заведений, посещением которых можно будет насладиться в будущем, но вместо этого я постоянно читала, как вокруг все дешево, некрасиво, воняет. Книга оставила очень неприятное (и неожиданное) впечатление.

Чомусь не можу мовчати про цю книгу. Хочеться не просто відмітити її прочитаною та виставити оцінку, а і поділитися враженнями. Я працюю в книгарні в Києві (якщо комусь цікаво - фб "Моя книжкова полиця") і за специфікою роботи багато читаю. Сьогодні прочитала цю прекрасну книгу. До прочитання до персоналії Олі Фреймут я ставилася, можна так сказати, спокійно - передачі з її участю дивилася, але я ніколи не створюю собі кумирів і не намагаюся бути на когось схожою. Але, про книгу. Вона, себто книга - прекрасна, не тільки візуально виконана, доповнена чудовими фото, на якісному папері, але і змістовно насичена - у Олі вийшло щось типу міксу порадника, мемуарів і вражень. Мені здається, що вся ця книга цілком про враження, таку собі фіксацію моменту, який вже не повернеться... Було…

Ольга Фреймут безперечно має талант письменниці!

...Якщо, звісно, вона дійсно сама писала цю книгу, адже постскриптум згадується колишня однокурсниця Олі, Інна Корнелюк, яка допомагала їй у створенні мандрівника. Після епілогу зазначено : "Записала Інна Корнелюк". Проте я вірю, що її роллю була максимум правка, а не основний процес, бо манеру письма за Олю Фреймут ніхто не змозі відтворити).

Проте наскільки мені сподобалась Оля - письменниця, настільки ж засмутила Оля - людина. Якщо ви не мільйонер - не читайте цієї книги - нащо вам чути, що 10 відсотків від суми рахунку залишати замало та в які готелі ходити? Оля ходить в.."платити тисячу доларів за ніч у 5ти зіркових готулях мені не шкода. Наприклад, "Villa d`Este"на березі італійського озера Комо - моя улюблениця". Ви ж то ходите в "…

Це моя друга книга О.Фреймут. Насправді, я чекала на зовсім інший зміст, скоріше на список конкретних жорстких правил класичного етикету, яких має дотримуватись справжня леді. По факту, я отримала добірку цікавих порад з яскравими прикладами. Пані Фреймут наче подруга розповідає як треба себе вести, як реагувати на стрес, як одягатись, навіть як плакати. Ця книга - це проповідь успішної та самодостатньої жінки. Це аристократизм, елегантність та відчуття смаку в одному флаконі. Мова. Для мене наявність полонізмів та відсутність русизмів велика радість. Авторка пише дуже легко, зрозуміло, жартує, іронізує та трохи глузує. Мені така форма написання імпонує. Якщо одним реченням, то "Етикет" - це 90 сторінок задоволення та дві години зафіксованої на обличчі посмішки. Рекомендую цю книгу…

Стараюсь не мати кумирів,але як же ця жінка мені імпонує. Прочитавши книгу,засумувала,що вона закінчилась.Після неї хочеться випрямити спину,купити дорогий одяг і помандрувати описаними місцями. Олю люблять або ненавидять,тому тим і тим персонам варто її почитати і можливо ваша думка зміниться в кращу сторону.

Ольга Фреймут. Да-да-да, я купила и прочитала эту книгу. Просто Ольга на Книжном Арсенале раздавала автографы, ну и... я туда же...

Впрочем, о покупке я не пожалела. Книга красивая, обложка нынче редко встречающаяся - тканевая, внутри иллюстрации из старинного издания учебника для панянок. Если относиться к тексту так, как рекомендует сама Ольга ("Для широкого кола панянок із почуттям гумору та самоіронії"), то от чтения можно получить удовольствие.

Чтобы не быть голословной, приведу несколько примеров из источника: "Авторка цілком усвідомлено зловживає галицькими діалектизмами, бо справжня пані не цурається свого походження. А інші справжні пані вміють ґуґлити."

"Як правильно плакати. 4. Оберіть напівтьмяне місце, поверніться до чоловіка привабливішим профілем і заплачте. Якщо ридатимете,…

Книга — сборник коротких историй про любовь к мужчине, детям, родине, к себе. Истории от Ольги Фреймут, Агаты Кристи, Фаины Раневской, Оскара Уальда, Леси Украинки, Ольги Кобылянской, Кейт Шопен, Юрия Винничука. Каждая история по своему особенная и чувственная. Любовь — это то светлоте чувство, которое наполняет человека и делаю жизнь счастливее, поэтому любите и будьте любимы!

«А я відчувала, що болить» Написано так легко і гарно. Ніби посиділа за філіжанкою кави у центрі Львова з Олею і вона відкрила мені свої спогади, секрети, мрії, поділилась враженнями і власним досвідом. Дуже щиро і відкрито. Проковтнула її історії за декілька годин. «Коли казкова принцеса виходить заміж - її історія закінчується». Сподіваюсь, історія Ольги не закінчиться, і вона стане «королевою», яку будуть поважати і пам’ятати в майбутньому.

7 місяців тому повернулася з Туреччини, повірте , тривале перебування за кордоном активує на рівні ДНК невимовну жагу до всього рідного, українського))). Почала слухати пісні у виконанні Христини Соловій. А тут ще й книга Фреймут, презентацію, якої я пропустила, а от тільки через півтора року відкрила для себе цей фоліант. Місце для читання : київській філіал Lviv handmade chocolate на бульварі Шевченка. Супроводжуючі аксесуари: кава з цінамоном . Висновок: все те що в мене роїлося в голові напротязі мого свідомого життя - систематизоване і розкладено по поличкам в цій книзі. Ба більше того - це систематизація думок більшості моїх подруг. Найбільше, що запамяталось - це про наше про жіноче -: " Я вперто вбираюся в дороге та модне, у мене такий оберіг - щоб всякі недочоловіки у стоптаних…

Мені близькі по духу сильні жінки, тому симпатією до Фреймут прониклась одразу. Неповторний стиль написання, витонченна українська мова, хочеться вчитуватись у кожен рядок. Історія за історією, місто за містом, і так, ніби мандруємо разом з Олею. Це щоденник. Далеко не кожен зміг би, ось так відкритись публічно, розказати про свої, вже затягнуті часом, рани. Мені інколи перед собою відкритись важко. А Оля змогла. Їй притаманне, те, що інші не в змозі. P.S. - Ви пишете :

...у сірій гусці не побачити білого лебедя.

Так ось, Олю. що я Вам скажу... Ваші вороги і заздрисники хочуть у Вас бачити цю сіру гуску, а натомість бачать більго лебедя...

Читаючи монолог, я просто не могла зтримувати сльози. Настільки правдиве кожне речення...