Лучшие книги Анджелы Нанетти

Вишневое дерево по имени Феличе было посажено в честь рождения дочери и росло вместе с ней. И оно стало героем детских воспоминаний ее сына: его другом в играх, местом познания и приключений, символом непрерывности жизни. Главный герой этой книги - дедушка, который со своей энергией, чувством свободы и способностью слышать дыхание дерева, кажется немного «странным». И так же легко, как дышит дерево, автор книги касается таких тем, как страдание и смерть близких, и искренне верит, что «человек не умирает, пока вишневые деревья продолжают жить для него».

Книга «Мой дедушка был вишней» вошла в список выдающихся книг для детей «Белые вороны», составляемый Международной мюнхенской юношеской библиотекой, была отмечена премиями в Италии, Германии и Франции, а автор ее, Анджела Нанетти, была номинирована на главную премию в детской литературе - премию Г. Х. Андерсена.

Мало хто вміє зазирнути в душу дитини так глибоко, як це робить Анджела Нанетті: недарма італійська літературна критика охрестила її «поетесою дитячих душ». У цій книжці, головний герой якої, Арно, живе з мамою на ім’я Міріам і молодшим братом Бруно у хатині поблизу невеликого гірського села, дійсність дивовижно й дуже органічно переплелася з казкою. Це розповідь про велику втрату — і про віднайдення, а ще про те, як важливо попри все зберігати вірність своїм мріям, адже тоді вони неодмінно збуваються, хоч іноді це стається не зовсім так, як ми сподівалися.

Як і всі твори Анджели Нанетті, ця книжка — не тільки для дітей. Вона для всіх, хто вірить у мрії і часом підносить погляд до зоряного неба: ану ж там з’явиться комета, яка несе відповіді на запитання — у кожного свої.

2003-го року повість «Чоловік, який вирощував комети» здобула спеціальну відзнаку каталогу «Білі круки», який щороку укладають фахівці Міжнародної молодіжної бібліотеки у Мюнхені.

Це морська й чуттєва історія зростання та пошуку себе хлопця Містраля, що, подібно до сильного й непереборного вітру, на честь якого його й назвали, почувається самотньо й розгублено на своєму Чорному острові, королем якого він є. Та нікому не вдається приборкати його вольовий характер — ані татові, на якого він так схожий, ані мамі чи бабці. І немає для Містраля нічого кращого, ніж бути наодинці з морем і вірним псом Пінявкаю та розкривати тисячі таємниць, що криються у хвилях... Так і триває аж до тієї миті, коли на острові з’являється маленька іноземка на ім’я Хлоя, що перевертає його життя. Їй не властиві жодні упередження, і завдяки їй Містраль відкриває для себе не тільки глибини моря, але й — кохання.

Мой дедушка был вишней